Анотація

Актуальність. Найбільш частою причиною летальних випадків серед пацієнтів з гострим панкреатом у пізньому періоді захворювання є гнійно-септичні ускладнення, що зустрічаються у 30‒50% випадків. Ціль: вивчення спектру мікроорганізмів при ускладненому перебігу гострого панкреатиту та обгрунтування призначення антибіотикотерапії з урахуванням ролі Helicobacter pylori як патогенетичного чинника захворювання. Матеріали та методи. У дослідженні взяли участь 280 хворих на гострий панкреатит, що були розділені в залежності від лікувальної тактики на основну (n=140) та групу порівняння (n=139). Для оцінки ефективності хірургічної тактики в досліджуваних групах був проведений порівняльний аналіз частоти розвитку гнійно-септичних ускладнень та видового складу мікроорганізмів за результатами бактеріологічного дослідження біологічних рідин. Результати. Видовий склад мікроорганізмів у разі виникнення гнійно-септичних ускладнень у пацієнтів з тяжким гострим панкреатитом представлений переважно грамнегативною флорою (Escherichia coli, Pseudomonas aeruginosa, Acinetobacter spp., Klebsiella pneumoniae) з низькою чутливістю до більшості антибіотиків за виключенням захищених напівсинтетичних антибіотиків широкого спектра дії з групи пеніцилінів та іміпенему-циластатину. При аналізі досліджуваних показників в основній групі підвищення вмісту імуноглобуліну М до Helicobacter pylori було виявлено у 41,1% (39/95) пацієнтів з тяжким перебігом захворювання в терміни до 3 тижнів від моменту госпіталізації. Використання загальноприйнятих схем антибактеріальної терапії в комбінації з інгібіторами протонної помпи для лікування гнійно-септичних ускладнень гострого панкреатиту, з урахуванням чутливість до них Helicobacter pylori, не поступається за ерадикаційним ефектом стандартному антихелікобактерному лікуванню (ерадикація була досягнута у 94,9% пацієнтів). Висновки. Застосування удосконалених методів діагностики та лікування, в тому числі обґрунтоване призначення антибіотикотерапії з урахуванням інфікованості на Helicobacter pylori дало змогу вирогідно зменшити частоту розвитку гнійно-септичних ускладнень на 18,1% (χ2=7,67, 95% ДІ 5,30-30,20, p=0,005) та кількість мікробних асоціацій в досліджуваних біологічних рідинах на 51,3% (χ2=37,62, 95% ДІ 37,15–61,44, p<0,0001)