Анотація

Актуальність. Гостре легеневе ушкодження (ГЛУ) та синдром гострого респіраторного дистресу (ГРДС) залишаються провідними причинами летальності при критичних станах. Ключовим механізмом розвитку ГЛУ/ГРДС є ушкодження альвеолярно-капілярного бар’єра, зумовлене порушенням організації щільних міжклітинних контактів (tight junctions), що призводить до персистуючого набряку, гіпоксемії та може спричиняти фіброзне ремоделювання легень. Центральним регулятором структури та функції TJs є адаптерний білок zonula occludens-1 (ZO-1). Попри зростання доказів щодо критичної ролі ZO-1 у бар’єрній дисфункції, часова динаміка його експресії при розвитку ГЛУ, особливо в контексті переходу від гострого ексудативного ушкодження до фіброгенезу, залишається недостатньо вивченою.
Ціль: визначити часову динаміку вмісту протеїну ZO-1 у тканині легень щурів на 1, 3, 5, 7, 14 та 21 добу після індукції ГЛУ комбінованим впливом ліпополісахариду та інтратрахеального стороннього тіла й охарактеризувати її зв’язок з морфологічними фазами розвитку ексудативно-геморагічної пневмонії та легеневого фіброзу.
Матеріали та методи. У щурів-самців лінії Wistar масою 190-220 г (n = 47) моделювали гостре легеневе ушкодження шляхом комбінованого введення ліпополісахариду (системно та інтратрахеально) та інтратрахеального стороннього тіла (капронова нитка, довжина 2,5 см, товщина 0,2 мм). Тварин виводили з експерименту на 1, 3, 5, 7, 14 і 21 добу (по 7 особин на термін), проводили гістологічне дослідження легеневої тканини (забарвлення гематоксиліном та еозином) і визначення вмісту ZO-1 методом імуноблотингу з використанням моноклональних антитіл (Invitrogen, США) та денситометричним аналізом (TotalLab). Контрольну групу склали хибнооперовані тварини (n = 5). Статистичну обробку виконували з використанням дисперсійного аналізу (ANOVA), статистично значущими вважали значення p < 0,05.
Результати. У щурів з ГЛУ виявлено прогресування морфологічних змін легень від вираженого набряку паренхіми з геморагічним ексудатом у просвіті альвеол (1-5 доба) до продуктивного запалення з активною проліферацією фібробластів і формуванням фібрилярної сітки (7-21 доба). За даними імуноблотингу, вміст ZO-1 знижувався на 8,4-19,1 % протягом 1–5 доби (p < 0,05), досягаючи критичного мінімуму на 7-му добу – становив лише 11,6 % від контрольного рівня (p < 0,05), що співпадало з піком ексудативно-геморагічної пневмонії. На 14-21 добу спостерігалося часткове відновлення ZO-1, проте вміст білка залишався суттєво зниженим порівняно з контролем (на 58,2-62,2 %; p < 0,05), що корелювало з морфологічною картиною активного фіброзування паренхіми та свідчило про неповноцінність епітеліальної репарації.
Висновок. Тривале зниження ZO-1 є не лише наслідком, а й активним патогенетичним чинником фіброгенезу, що обґрунтовує перспективність розгляду цього білка як прогностичного біомаркера та терапевтичної мішені для профілактики фіброзних ускладнень при ГРДС