Анотація

Актуальність. Попри вдосконалення хірургічних методик, профілактика та лікування парастомальних гриж (ПГ) залишаються пріоритетним завданням абдомінальної хірургії через високу частоту їхнього виникнення (до 30 %). Розвиток ПГ детермінований не лише механічним чинником, а й дегенеративними змінами апоневрозу, що зумовлює високу схильність до рецидивів і обґрунтовує доцільність застосування глибокої алопластики.
Ціль: вивчення морфологічних особливостей м’язово-апоневротичних країв грижевих дефектів при парастомальних грижах, обґрунтування розташування та фіксації сітчастого імплантату.
Матеріали та методи. Виконано морфологічне дослідження м’язово-апоневротичних країв у трьох групах пацієнтів. Основну групу дослідження (група І) склали 22 хворих із парастомальними грижами, яким виконувалося планове хірургічне лікування з резекцією ділянки черевної стінки, що включала краї грижового кільця. Групу порівняння 1 (група ІІ) становили 26 пацієнтів із вентральними грижами, яким проводилась планова герніопластика. Групу порівняння 2 (група ІІІ) сформували 23 пацієнти із серединними післяопераційними ранами без грижового дефекту, які проходили оперативне втручання з інших причин (лапаротомія або ревізія черевної порожнини). Морфологічні дослідження проводилися шляхом забарвлення гематоксиліном і еозином, пікрофуксином за ван Гізоном та за Азан трихром. Результати. У пацієнтів І групи виявлено виражену деструкцію та дистрофію м’язово-апоневротичного комплексу з набряком, розволокненням колагену та активним запаленням (мікроабсцеси, гранульоми навколо лігатур), що свідчить про неповноцінну локальну репарацію. У ІІ групі зафіксовано помірні атрофічні зміни та розрідження колагенових волокон при збереженій цілісності глибоких шарів, що відповідає хронічному адаптивно-ремоделювальному процесу з мінімальним запаленням. Гістоархітектоніка тканин у ІІІ групі залишалася незмінною; виявлені поодинокі ущільнення сполучної тканини мали суто фізіологічний віковий характер.
Висновки. Розміщення сітчастого імплантата в глибоких шарах є патогенетично доцільнішим, оскільки забезпечує надійну фіксацію до стабільних анатомічних структур, тоді як поверхневе розміщення імплантата асоціюється з високим ризиком реактивного запалення, сером та інфекційних ускладнень. Застосування модифікованої задньої методики розділення анатомічних компонентів та розміщення сітчастого імплантату в глибоких шарах передньої черевної стінки демонструє довгострокову ефективність, що підтверджується відсутністю рецидивів у термін до 12 місяців спостереження