Анотація

Актуальність. Відомо, що у дітей частота периопераційних критичних подій внаслідок введення лікарських засобів ста новить більше 5 %. Наприклад, фентаніл, який використовується як доповнення до хірургічної анестезії, є основним чинником збільшення кількості смертей від передозування опіоїдів. Серед напрямів зменшення частоти тяжких побічних реакцій на пери операційні препарати – врахування фармакогенетичних варіацій пацієнта. Ціль: розглянути сучасні дані щодо фармакогенетичних аспектів фармакокінетики та фармакодинаміки периопераційних лікарських засобів. Методи. Аналіз даних, представлених в PubMed, за ключовими словами «фармакогенетика», «загальні анестетики», «аналь гетики», «міорелаксанти», «діти». Глибина пошуку – 7 років (2014-2020), з ретроспективним заглибленням по деяких позиціях до 2002 року. Результати. Фармакогенетичні аспекти фармакокінетики периопераційних лікарських засобів пов’язані з особливостями генів ферментів, що їх метаболізують, та їх транспортерів. Представлено сучасні дані про поширеність поліморфних алелей генів CYP2C9 (забезпечує метаболізм нестероїдних протизапальних та протисудомних лікарських засобів) та CYP2D6 (мета болізує опіоїди, антидепресанти, протиблювотні засоби) в Європі і, зокрема, в Україні. Так, неактивний алель CYP2C19*2 зустрічався у 13 %, тоді як алель підвищеної активності CYP2C19*17 – у 25 % населення України; алель із втраченою функцією CYP2D6 (CYP2D6*4) – у 18,6 % українців. Гомозиготи з поліморфізмом CYP2C9*3 метаболізують нестероїдні протизапальні лікарські засоби набагато повільніше, ніж носії «дикого» типу, що може спричиняти їх накопичення та появу побічних ефек тів. Знеболюючий ефект кодеїну виникає лише після того, як він метаболізується в печінці за допомогою CYP2D6 до морфіну. У пацієнтів із надшвидким метаболізмом навіть після одноразового прийому кодеїну може виникати пригнічення дихання, апное та смерть; однак у цих пацієнтів відмічається неефективність ондансетрону через зниження його концентрації в крові. Одночасне застосування мідазоламу та фентанілу може спричинити подовження дії фентанілу через конкуруюче пригнічення мідазоламом його метаболізму печінковим ферментом CYP3A4, особливо у пацієнтів із низьким рівнем метаболізму. Дефіцит плазмової бутирилхолінестерази зменшує інактивацію сукцинілхоліну у 1 з 1500 осіб. Зміна генотипу урідиндифосфатгліко зилтрансферази викликає посилення глюкуронізації морфіну, що може призводити до зниження його ефективності. Як при клад фармакогенетичних змін фармакодинаміки можна вважати злоякісну гіпертермію, що виникає внаслідок впливу летких анестетиків і деполяризуючих міорелаксантів при мутації гену RYR1. Носії мінорного алеля (G) гена 5HT2A rs6313 потребують менше пропофолу і менше на 40 % часу початку індукції анестезії. Висновки. Ефективність і безпека периопераційних лікарських засобів у великій мірі пов’язані із фармакогенетичними аспектами їх фармакокінетики, особливо із мутаціями генів метаболізму та транспортерів лікарських засобів. Мутації генів рецепторів летких анестетиків та деполяризуючих міорелаксантів при їх застосуванні обумовлюють ризик виникнення злоякіс ної гіпертермії. Прикладне використання фармакогенетики полягає у необхідності титрувати лікарські засоби, які мають значну варіабельність дії залежно від генотипу. Бажано уникати застосування лікарських засобів із високим ризиком фармакогенетич них реакцій, якщо доступні інші альтернативні препарати.